моя осінь

Моя осінь жила у тобі. У твоїх зелено-голубих, чи може голубо-зелених очах. і таких руденьких кучериках, твому запаху кориці...ти був. ти творив цю мою осінь з мелених кавових зерен, такого мідяного кольору, брав стиглі груші і вони пахли так зовсім лише для мене. ти розмовляв зі мною, як з Богом, а я бачила у тобі все своє щастя. коли ти робив осінній дощ з найчистішої Люрдівської води, ми наввипередки бігли до церкви. там ми довго сиділи і говорили з Богом, там ми дякували Йому за те, що дав нам мою осінь.

сон

Мені здається, я завжди починаю писати, коли щось важливе має статись, і той мій внутрішній спокій/неспокій завмирає і густішає, дотікає до краю-кінцівок-рук-пальців-ручки/олівця-паперу. а ще в такий час мені завжди мрійливо. я час від часу поглядаю на м*яке світло: крізь тюль пробивається сонце, яке сьогодні "сачкує" і тільки вигулькує. в мені якась втома. не знаю звідки вона береться, але нікуди не зникає. таке враження, що вона морить мене, добиває. я спати... нехай мені присниться осінній Париж з пожовклим золотисто-червоним листям, запахом кави-круасанів-парфумів, і я, закутана у чоловіче пальто з великим шаликом, вічно-холодними руками, які гріють чиїсь такі теплі. і нехай там буде затишно, а Сена хлюпотітиме в ритм саксофона.