сон

Мені здається, я завжди починаю писати, коли щось важливе має статись, і той мій внутрішній спокій/неспокій завмирає і густішає, дотікає до краю-кінцівок-рук-пальців-ручки/олівця-паперу. а ще в такий час мені завжди мрійливо. я час від часу поглядаю на м*яке світло: крізь тюль пробивається сонце, яке сьогодні "сачкує" і тільки вигулькує. в мені якась втома. не знаю звідки вона береться, але нікуди не зникає. таке враження, що вона морить мене, добиває. я спати... нехай мені присниться осінній Париж з пожовклим золотисто-червоним листям, запахом кави-круасанів-парфумів, і я, закутана у чоловіче пальто з великим шаликом, вічно-холодними руками, які гріють чиїсь такі теплі. і нехай там буде затишно, а Сена хлюпотітиме в ритм саксофона.