Погляд, обійми, аромат, танець...Ти просто підійшов і взяв за руку. Без вагань, коливань, переживань і тремтінь. Якось так владно, але так ніжно. То був Джо Кокер. Музиканти вміло виконували партію, а співак імітував хрипкий голос. Вміру тьмяне світло закривало всіх від нас, але не нас від всіх. Твої обійми були близькими, наші щоки торкались. Відчувала твоє дихання, те як вдихаєш пахощі мого волосся, те як твій ніс торкався моєї шиї, вуха... я ж мимохідь заплющувала очі, закусувала губи (моя погана звичка). Я жахлива у соціальних танцях, але ти повів мене і я послухалась. Не думала, що буде далі, а просто відчувала тебе. Кроки були то швидкими, то повільними, інколи ти зупинявся і я слухала музику, твоє серцебиття. Це було так довго і так коротко. Відчувала себе бажаною. Легкий мороз пронизував тіло, а твої руки обіймали і ковзали моєю спиною. Закінчився останній акорд, затих віртуозний співак з хрипким голосом, обійми розкрились...
Я не знаю твого голосу, твого імені, твого віку...але знаю все-твоє дихання, твій запах, твої обійми, твій крок, твої руки, твою праву щоку і твій солодкий танець. так закінчився мій жовтень.
Немає коментарів:
Дописати коментар