Дощ спочатку ледь торкався шиб, ближче до нашої вечірньої мети-готелю біля колишнього австрійського кордону, перетворився на спрявжній осінню зливу. Вечеря пахла більше німеччиною, аніж угорщиною. Загалом затишно. Ніч на новому місті майже безсонна...минала якось довго. Новий день увібрав все найкраще від осені: голубе, повітряне, легке небо, свіже, прохолодне повітря, легкий сніданок з капучіно, а далі знов дорога... Дивно було проїжджати колишній кордон. Тепер тільки старі приміщення колишньої митниці дивились холодом на проїжджаючі машини.
Я зрозуміла, що люблю дорогу. З її поворотами, вигинами, краєвидами...Альпи відкрились нам ще в Німеччині, в селищах через які пролягав марщрут. В чужій країні я відчула затишок: дерев*яні будиночки, невеличкі ферми, гори, ще зелена травичка, на якій лежить вже золоте листя, а між тими краєвидами пасеться худобинка...магнітофон видає тірольські йодлі-гармонія. Не віриться, що це реальність. Це картинка. Цим автобаном навіть не хочеться швидко їхати...з*їжджаєш в третій крайній ряд і "повзеш" милуючись.
Не уявляю собі іншого Тіроля, аніж осіннього, листопадового...тут хочеться жити і не просто жити милуючись, а бути в їхній буденності, суєті...просто в роботі, вихідних, без амбіцій, цілей і т.д. Бути тут за інших моїх умов і вбирати затишок...
Немає коментарів:
Дописати коментар