Знову те відчуття обманутості...от впевнений, що це один з найкращих днів, а потім караєшся за наївність. Прекрасний період, коли ти задоволений якщо не всім, то майже всім минає. І тебе, наче чимось важким б*є по голові-ти усвідомлюєш, що НІЧОГО не змінилось. Можливо між тим часом преживань, наче сон, існує прекрасний період. Можливо я й справді невпевнена у собі, закомплексована психопатка, тому мій час піднесення підійшов до завершення. Добре, що це символічний день-студента...він в мене завжди з якимось дивними наслідками.
Таке враження, що я божеволію...шизофренія початкового ступеня. А може таке враження, бо думки оточуючих майже протилежні моїй дійсності. Можливо вони бачать те, що хочуть, але не мене.
Пекуче, коли близькі не бачать твоїх змін/не чують/не відчувають тебе, навіть якщо люблять тебе...чи не так?
Христь.. я не уявляю, про що конкретно ти тут писала.. але воно настільки близьке мені от саме зараз... =)
ВідповістиВидалити